Бронювання квартир:
(067) 93-980-21
(063) 31-403-23 | (095) 176-95-85
Дзвінки з 8:00 до 22:00 робочі дні

укр
рус
eng

Бронювання квартир:
(067) 93-980-21
(063) 31-403-23 | (095) 176-95-85
Дзвінки з 8:00 до 22:00 робочі дні

Ціни на житло змінюються, уточнюйте.
  • Надія Київ ...
  • Александр Киев ...
  • Ирина Дани Житомир ...
  • Лилия Мелитополь ...

Як спочатку створити екскурсію.

Всі ми любимо подорожувати, змінювати постійне розташування на щось нове і цікаве. Будь-яка людина приїжджаючи на нове місце завжди намагається дізнатися про нього більше - це нормальне явище.

Для того що б прискорити процес пізнання нового, цікавого і зробити це в стислі терміни створюються екскурсії.

Для того що б створити екскурсію потрібно поєднати два процеси: підготовка і проведення.

В останні сонячні дні осені 2019 року, наша співробітниця сайту arendaplus, Соломія вирішила сама дослідити новий маршрут до водоспаду Шипіт у Воловецькому районі Закарпатської області і надати нам інформацію.

Всі мої особисті заборони: в гори? сама? одна з ночівлею? були відкинуті і нічого не могло її зупинити.

Соломія - творча і хоробра дівчина з норовливим характером, ніколи не знаходиться на одному місці.


Соломія любить Карпати, arendaplusщасливі хвилини в горах, arendaplus

Свої враження Соломія виклала в своєму нарисі, який публікуємо від першої особи.



Подорож На Водоспад Шипіт



Для мене не існує недоречних засобів, які б не змогли виправдати моєї мети. Але поряд із тим, відсутність мети у повсякденних чи не зовсім повсякденних ситуаціях мене не лякає. А часом навіть і з такою “відсутністю мети” я можу розпочати свою подорож і зовсім цього не стидаюсь! Бо ж у сучасному світі нас так часто звідусюди наставляють бути супер - кращими, сильними, гарними, розумними, що мабуть іноді можна дозволити собі просто бути та перестати намагатися підстрибнути вище власної голови, бути цілком тут і цілком зараз - зосередившись на ходьбі - йти, пліч-о-пліч із реальним життям, яке і в реальності може бути настільки чаруючим, що це видаватиметься за мрію.

У гори я збираюсь за пригодою. Хоч поруч із цим мені дуже хочеться навести лад у своїй свідомості, як це можна зробити лише на природі, та все таки я більше надіюсь і є більш відкритою до нових цікавих зустрічей з місцевими людьми, або, якщо дуже пощастить, з такими ж мандрівниками по духу як і я.

Але пора вже у цьому очерку завершувати з роздумами та підійти трохи ближче до власне самої мандрівки. Я повернулася з неї вчора. Смішно про таке писати, однак я вірю, що навіть подорож в один день має право називатися подорожжю! Ітак, у мене був ряд маленьких мрій, яким я дуже хотіла дати волю під час своєї карпатської прогулянки. Перш за все я хотіла дійти до лісової галявини над водоспадом Шипіт, що у Воловецькому районі Закарпатської області, - де колись провела чудові дні, а навіть кілька тижнів у веселій компанії (хоча до чого тут умовне поняття часу, - я не знаю, нехай, щоб допомогти моєму читачу не заблукати в описаних подіях). Таке моє основне завдання оперувало і в створенні наспіх маршруту, бо ж потрібно було лише повторити маршрут, яким я раніше неодноразово вже йшла. Так, зібравшись у дорогу, я виїхала прямим швидким поїздом прямісінько зі Львова і до Воловця.


Хотілось би додати кілька слів про історію цього самобутнього села та прикрасити мою розповідь легендою.

У давнину вівчарі пасли на полонинах вівці, як це роблять і тепер, хоч можливо тепер це не завжди є їх основним заняттям. Однак на полонинах було завжди мало води, тому поїти овець вівчарі зганяли у долину, до потічків та криниць. Як розповідає легенда, там, де тепер село Воловець, колись бігла річка. І вівчарі взяли собі за звичку обабіч неї робити валови і ровчаки, щоб вівцям було зручніше пити. Вода набігала самопливом, по жолобках. На тому місці, де стояли вали, почали селитися люди, - так поступово і утворилося село Воловець.


І от, незабарився і автобус, який відвіз мене із Воловця до села Пилипець. Мені це селище не так сильно сподобалось, як його побратим-сусід село Подобовець, де я і мала, зрештою, починати свій маршрут на Шипіт. Пилипець забудували численними невеличкими готелями, що зробили село можливо менш привабливим оку натураліста, як це було раніше, зате зручним для сімейного відпочинку. Мені дуже припали до душі пилипецькі полонини! На одній із них я і заночувала, але про це продовжу мову пізніше.

Отож, дорога моя вела до водоспаду Шипіт і простягалась угору від автобусної зупинки зеленими полонинами, на яких купками стояли дбайливо зібрані місцевими землеробами копиці сіна. Мені було дуже приємно йти вгору, роблячи невеличкі паузи-перевали, щоб скинути рюкзак та скуштувати смачний бутерброд. Двічі мені зустрілися місцеві, що випасали худобу. Вони провели мене своїм підбадьорливим вітанням!

Мій шлях простягався прямо, і лиш зійшовши з полонини, я звернула на перехресті доріг направо. Куди повернути підказали мені краєвиди, бо йшла я туди, де вимальовуються високі гори.

Так і вдалось мені ще до заходу сонця дійти до водоспаду Шипіт. Це місце змінилося з тих часів, коли я там проживала свої безтурботні дні, вдалечі від цивілізації. Природи стало менше, та побільшало готелів і магазинів. Сумно було зіштовхнутися з комерцією у заповіднику, адже історія водоспаду Шипіт сягає давнини, з чого тепер зробили публічну оферту для туристів, маючи намір заробити, а не зберегти.


Колись у селі Пилипець жили дві сім’ї. В багатій родині росла красуня донька, яка була гордістю батьків. Знатна і хороша собою дівчина приваблювала чимало багатих сватачів. Та серцю не накажеш: покохала вона Іванка з бідної родини. Аби батьки не дізналися про їхню любов, закохані почали зустрічатися таємно, біля підніжжя гори Великий Верх. У безлюдному місці лише природа була свідком їхніх побачень.

Та шила у мішку не сховаєш. Про їхнє кохання говорило все село, чутки дійшли й до матері. Якось простеживши за донькою, вона стала свідком їх таємної зустрічі. У гніві вона всіляко лаяла молоду пару. Аж раптом небо страшенно загриміло, блиснуло та почалася злива. Бурхливі каламутні потоки вмить підхопили Іванка та Марічку й понесли у провалля. Спочатку вони трималися за руки, та раптом водоспад силоміць роз’єднав їх долоні та відкинув у протилежні сторони.

Мати дівчини, що стала свідком страшної трагедії, відтоді щодня приходила до водоспаду. Аж поки у ніч на Купала їй не почувся голос доньки, яка шепоче до Іванка. Приголомшена згорьована мати крикнула: «Чуєте шепіт? Це вони між собою шепочуться». Відтоді водоспад прозвали «Шипіт».



Чим далі я підіймалась у ліс, навколо водоспаду, тим більше зустрічались мені сліди перебування людини, яка, на жаль, мабуть необдумано їх залишила. Мертві дерева, пусті пластикові пляшки, серветки та крім цього близький захід сонця зупинили та навернули мене назад - шукати нічліг на поляні, що так припала мені до душі.

Підіймалась на поляну я вже у сутінках, але вогні села, що виблискували ліхтарями-світлячками знизу, та безкрає і густе зоряне карпатське небо підбадьорювали мене йти далі. Я хотіла дійти до місця відпочинку пастухів, яке вподобала ще вдень, але ніч, яка в горах приходить дуже швидко, зупинила мене поряд із невеличким деревом, гілля якого дали мені можливість розпалити вогнище та створити прихисток над моїм наметом.

Ніч у Карпатах довга і чарівна. Здавалось кожного разу, коли я прокидалась і оглядалась навколо, природа біля мене змінювалась. Густо всипане зоряне небо невдовзі закрила завіса білого мов казковий дим туману. А опісля цей туман став миттєвим дощем із вранішньої роси.

Коли я остаточно прокинулася вранці, небо було світлим та голубим, а туман став немов хмаринки в долині під моєю поляною. Невдовзі показались і перші сонячні промені, які допомогли мені зігрітись і висушити намет. Зібравши свій рюкзак після сніданку, я направилась вниз полониною до автобусної зупинки, звідки розпочалась ця частина моєї воловецької подорожі.

Погожий світлий день дав мені поштовх пройтися пішки до сусіднього села Підволовець. Дорогою я скуштувала смачних яблук прямісінько з дерева та вмилась водичкою з джерела. Я сповна насолодилася живими барвами гірського села, з його стежками, лісами, хатинками. А також до мене прийшла ідея написати цей невеликий очерк про мою мандрівку.

У Воловці довелося затриматись ще на пару годин, щоб дочекатися електрички у місто Стрий, оскільки прямий поїзд на Львів я пропустила. Прибувши ввечері до Стрия, я дочекалась і своєї наступної електрички - вже у напрямку Львова.